пʼятниця, 16 лютого 2018 р.

День закоханих - 14 лютого.



День Святого Валентина (Валентинів день, День Закоханих) — щорічне свято, яке припадає на 14 лютого. Назва походить від святого Валентина, якого згадує цього дня під час літургії Католицька церква.
Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до мішечка відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та йогодамою серця (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.
В Англії існувало повір'я, за яким перший чоловік, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хотілося їй того чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації:
цього дня вони гуляли з зав'язаними очима.
Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов'язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».
Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір'ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.
Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають цього дня всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.
В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Японці вважають, що тільки солодкий шоколад здатний передати силу кохання. Саме свято в Японії з'явилось після Другої світової війни. Якщо порівнювати це свято з українським, то в Японії дівчата докладають більше зусиль, аніж хлопці. Так кожна дівчина сама повинна приготувати для коханого шоколадні цукерки і подарувати їх. Навіть при бажанні подарувати коханому в цей день інший подарунок, вона зобов'язана поєднати його з чорним шоколадом або цукерками.
Така традиція склалась дякуючи одному підприємцю, що випустив до дня Святого Валентина багато шоколадних солодощів у вигляді серця з написом — 14 лютого. В Японії є й друге свято для закоханих, яке святкують 14 березня — Білий день. В це свято хлопці дарують дівчатам білий шоколад та інші кондитерські вироби. В День святого Валентина японські жінки дарують мчоловікам шоколад, солодощі бувають двох видів:giri-choco, його дарують його друзям, колегам і рідним чоловічої статі. Цей подарунок не має любовного підтексту і сприймається як люб'язність.hon-mei — дарується лише коханим.
Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед молоді.
Останніми роками День Святого Валентина набув і політичного звучання. Він був заборонений у Саудівській Аравії та Ірані. 2004 року радикальна група індуїстів "Шив Сена" демонстративно спалювала «валентинки» в Мумбаї. 


  Святий Валентин в старокиївській легенді

Наприкінці 19 — на початку 20 століття в дуже популярних тоді виставах домашніх театрів однією з найулюбленіших була п'єска за старокиївською легендою про київських закоханих, яким допомогли зберегти кохання і пошлюбитись свята Ольга і святий Валентин. Вистава існувала в кількох варіаціях, вона була збережена в пам'яті киян із старокиївських родів .
Відповідний історичний контекст є цілком вірогідний. В Києві ще княжому, домонгольському, були католицькі храми, діяли кілька орденів (зокрема, бенедиктинці, домініканці та францисканці), а київськими католиками були не лише поляки та інші іноземці київських колоній. В останніх були й київські родичі-свояки, і друзі-кияни, котрі, спілкуючись, знайомилися з деякими традиціями, частина з яких тою чи іншою мірою або творчо наслідувалася, або в них просто брали якусь участь. Хоч і з перервами, в Києві діяли католицькі храми, а кияни-католики — більшим чи меншим числом — жили й живуть досі. Оцінка діяльності католиків в українських землях в період їх державної несамостійності була неоднозначною, а пізніше подавалася вона переважно однобоко. Хоч, дійсно, в історії бувало всяке, але Київ знавав куди страшніших зайд. Загалом же, католицизм, як і протестантизм, наближали до здобутків (і проблем) ширшого європейського світу, і для цього православним киянам не обов'язково було міняти конфесійну належність. Підтвердженням того, що в київські духовні сторінки вписані й католицькі складові, була як жорстка російсько-імперська й жорстока радянська цензура людських про це згадок, так і, власне, самі ці уцілілі згадки. Адже одна справа була — залишити деякі костели (під музей атеїзму, склад чи, якщо пощастить, під концертний зал), а інша — дозволити публічні спогади про живі, теплі свідчення відповідної спорідненості. Однак деякі такі свідчення все ж дожили до сучасності, адже не знищили всіх, хто міг їх передати. Одним з них і є старокиївська оповідка про святого Валентина.

Час, коли «бував» святий Валентин в Києві, навряд чи можна встановити, оскільки в легенді він не визначений. Однак, судячи з її контексту, ймовірно, йдеться про пізньо-середньовічний період. За тих часів в самій Католицькій Церкві ставилися до цього святого неоднозначно. Але в низці католицьких країн таке свято було, і навіть не лише суто молодіжне.

Вірогідно, його «принесли» в Київ тамтешні гості, або кияни, які мандрували тими краями, а київській молоді свято сподобалося (що нескладно уявити). В Києві діяли, хоч і з перервами, кілька католицьких навчальних закладів для світських, де вчилися не лише католики. Можливо, якраз їх учні і стали героями тієї цікавої історії. Очевидно, навряд чи в Києві відбувалися масові святкування-валентинки, але були ж й інші локальні місцеві спудейські, магістратські, цехові свята і традиції.

В старокиївській легенді про святого Валентина фігурують звичайні кияни, яким допомогли зберегти та освятити кохання свята Ольга та святий Валентин. Крім такого, мабуть, можливого лише в Києві, поєднання небесних помічників, вся легенда просякнута саме київським духом — духом міста, споконвічно відкритого до зв'язків з іншим європейським світом, міста-колиски непересічної, оригінальної культури, яку не подужали цілком вигасити та переінакшити всі загарбники. Адже в оповідці не згадується про якісь конфесійні проблеми, чи кохання всупереч волі батьків, чи бучні зради й не менш бучні примирення: питання було в тому, щоб закохані могли одружитися, не відмовляючись водночас від інших сімейних турбот та від реалізації своїх особистих покликань.тут

Немає коментарів:

Дописати коментар